Керецьківський дошкільний навчальний заклад Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області

 





Закарпатські письменники дітям. Навчальний процес

 

                                                                                                 

 

  

  Головною метою Керецьківського  дошкільного закладу  є забезпечення реалізації прав громадян на здобуття дошкільної освіти, створення умов для їх фізичного духовного і  розумового розвитку.
  У навчальному закладі проводиться чітка систематична робота , з метою формування у дошкільників  знань, умінь і навичок, відповідно до завдань Базового компоненту(нова редакція), програми для дітей дошкільного віку «Українське дошкілля»,програми для дітей п`ятирічного віку «Впевнений старт». В центрі уваги у нас завжди особистість дитини.
 Навчальний процес проводимо в ігровій, доступній для дітей формі. Велике значення вихователі приділяють індивідуальному підходу до вихованців, а також розвитку  інтересів та творчих здібностей дітей,формуванню культури поведінки.
Колектив  закладу працює в тісному контакті з батьками, бо саме  сім`я  закладає основи культури, уміння спілкуватися,оцінювати свої і чужі вчинки, визнавати власні помилки.
 

 




 

 

ЛІДІЯ ПЕТРІВНА ПОВХ
(Ходанич Лідія Петрівна)
(Нар. 1961 р.)

 





 

Народилася 25 квітня 1961 р. в с. Кушниця Іршавського району Закарпатської області.

У 1983 р. закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету (відділення української філології).

З 1997р. член Національної спілки письменників України. Поетеса.

Публікується з сімдесятих років (перший друкований вірш – в Ужгородській районній газеті “Вогні комунізму” в березні 1972).

Вчитель-методист (1983-1996), відмінник освіти України, лауреат Всеукраїнських конкурсів “Вчитель року” в номінації української мови і літератури (1994, 1997), кандидат педагогічних наук, доцент. Відмінник освіти України. Лауреат обласної премії в галузі літератури ім. Ф.Потушняка (2002).

Працювала вчителем української мови та літератури в школах м. Ужгорода, викладала в Ужгородському природничо-гуманітарному коледжі (1996-1997), завідувачем кафедри суспільних дисциплін і української мови в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права. Тепер — доцент Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Кандидатську дисертацію на тему “Формування у молодших школярів уявлень про ментальне засобами поезії” захистила в Інституті педагогіки АПН України в 2001 році. Автор понад шістдесяти наукових публікацій у провідних наукових виданнях України. Друкувалась у журналах „Соняшник”, „Малятко”, „Карпатський край”, „Шлях освіти” (Україна),; „Дукля”, „Веселка”, „Дружно вперед" (Чехо-Словаччина); „Веселка” (США), а також у багатьох альманахах, антологіях, колективних збірниках, підручниках та посібниках для початкової школи та дошкільних закладів. 
 

 

Окремі видання:

1989

Йшла ворона по перону: Вірші: для дошк. віку / Худож. О.Кохан. – К.: Веселка, 1989. – 15 с. 
 

1995

Цар Іван – з кукурудзи качан: Зимова книжечка віршів. – Ужгород: Поличка “Карпатського краю”, 1995. – 10 с. 
 

1996

Нумо гратися усі: Книжечка віршів, забавлянок, пісеньок, лічилок та дражнилок. – Ужгород: Поличка „Карпатського краю”, 1996. – 18 с. 
 

1997

Дражнилки: Вірші для дітей. – Ужгород:Патент, 1997. – 22 с. 
 

1998

Виховні та дидактичні аспекти українського абеткового вірша в сучасній педагогіці. – Ужгород: Ґражда, 1998. – 64 с.

Виховні та дидактичні аспекти ментального в українській поезії для дітей. – Ужгород: Ґражда, 1998. – 75 с. 
 

2001

Гілка глоду: Поезії. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 57 с. 
 

2002

Ділове мовлення: 300 типових помилок.–Ужгород: Ґражда, 2002. – 48 с.

Мистецтво живого слова: Вправи з красномовства.-Ужгород:Ґражда, 2002.- 40с. ( У співавторстві з Ходаничем П.М.).

Політ на кулі: Вірші для дітей молодшого шкільного віку.– Ужгород: ВАТ "Видавництво "Закарпаття", 2002.– 48с. 
 






 

 

ХРИСТИНА ВАСИЛІВНА КЕРИТА
(Нар. 1955 р.)

 





 

Народилася в с. Драгово Хустського району в родині лісоруба.

Закінчила Хустське медичне училище (1972), філологічний факультет Ужгородського державного університету (1981), аспірантуру при університеті. Працювала медсестрою хірургічного відділення Хустської райлікарні (1972 – 1976), перекладачем відділу дубляжу в газеті „Закарпатська правда”(1981 – 1982), літературним консультантом у газеті „Молодь Закарпаття”(1985 –1992).

З 1992 р.– вчителька української мови та літератури у ЗОШ № 6 Ужгорода. Писати вірші почала у шкільні роки. Друкується з 1969 року.

Член Національної спілки письменників України з 1982 року. Довгі роки Христина Керита очолює міську літературну студію „Джерело”, виявила і пробудила творчі здібності в багатьох юнаків і дівчат. З кращих учнівських творів упорядкувала та видала збірники „Вітрила”, „Джерело”, „Пролісок”, „Ластівка” „Світанок віку”. Підготувала до друку рукопис книжки для дітей „Ви чули про гнома?” , два рукописи віршів і поем. 
 

    






 

 

ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА ТИМОФЕЄВА
(Нар. 1953 р.)

 





 

Ольга Олександрівна Тимофеєва народилася 8 червня 1953 року в селі Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області. У 1970 році закінчила Золотопотіцьку середню школу, поступила до Львівського педагогічного училища на заочне відділення, яке закінчила у 1975 році. Разом із навчанням освоювала ази педагогічної праці у рідному дитячому садку. В 1976 році стала студенткою стаціонарного відділення педагогічного факультету Рівненського педагогічного інституту, який закінчила у 1980 році, отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю викладач дошкільної педагогіки і психології, методист по дошкільному вихованню.

За направленням приїхала у Закарпаття, де отримала призначення на посаду методиста Закарпатського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, на якій працює донині.

Автор багатьох методичних розробок, посібників, наукових статей. Член НСЖУ. Член Національної Спілки художників України (2001) та член Закарпатської Спілки письменників (2002).

Авторка поетичних збірок: „На відстані руки” (1999), „Під знаком червня” (2002), „Невтоленність” (2006); та видань для дітей: „Родинна скринька” (1999), „Косиці Карпат” (1999), „Вечірня казка” (2001), „Чарівні віконця” (2002), „Незвичайний календар” (2003), „Котилася діжечка” (2006). 
 

Видання для дітей:

1999

Тимофеєва О. Родинна скринька: Зошит з формув. розумових здібностей дітей дошк. віку.–К.: ТОВ.: „ВЦ „Сампо”, 1999.– 48с., іл.. 
 

2001

Тимофеєва Ольга. Вечірня казка: Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. – Ужгород: Видавництво „Мистецька лінія”, 2001.–12 с. 
 

2002

Тимофеєва О. Чарівні віконця: Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – Ужгород: Видавництво „Карпати”, 2002.– 12с. 
 

2003

Тимофеєва О.О. Незвичайний календар для спостережень за погодою: Для дошкільного та молодшого шкільного віку. – Тернопіль: Мандрівець, 2003.–12 с. 
 

2004

Тимофеєва О.О. Сонячні каруселі. Для дошкільного та молодшого шкільного віку. – Видавництво „Мандрівець”, 2004.– 16с. 
 

2006

Тимофеєва О.О. Котилася діжечка... Художньо-літературний додаток до посібника „Зошит дошколярика”. – Тернопіль: Мандрівець, 2006.–32с. 
 

   






 

 

ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ШИП
(Нар. 1943 р.)

 





 

Юрій Васильович Шип народився 3 травня 1943 року в с. Мокра Перечинського району Закарпатської області.

Закінчив філологічний факультет Ужгородського національного університету. Майже 40 років учителював.

Працював редактором відділу тижневика „Карпатський край”. З 1992 року – головний спеціаліст державного управління екології та природничих ресурсів Закарпатської області.

Нагороджений урядовою нагородою – медаллю „За відвагу на пожежі” за врятування двох дітей.

Зараз на творчій роботі.

Член Національної Спілки письменників України з 1989 року.

Лауреат літературних премій – обласної – імені Федора Потушняка та Всеукраїнської – імені Леоніда Глібова.

Автор книжок: „Бита карта” (1984), „Градусна хвороба” (1986), „Феркові фіглі” (1990), „Веснярики” (1994), „Прогулянка по звіринцю” (1994), „Сині сльози” (1995), „Не плюй, Грицю, у криницю” (1995), „Славлю Бога” (1995), „Скибка духовного хліба” (1996), „Журба над криницею”(1997), „Пан Гостиня” (1997), „Заспіваймо з Гайдуком” (1998), „Новти пана Керецмана”(1999), „Співаночок для діточок” (1999), „Попенкова пісня” (2000), „Усміхнена педагогіка” (2001), „Соло під небом” (2002), „Од Мокрого до Сасова” (2003), „Мудрішки” (2003), „Поки сонце не зайшло” (2003), „Як Юрасик чесним став” (2004), „Дорога співця” (2004). 
 

  






 

 

СОФІЯ СТЕПАНІВНА СОРОКА
(У заміжжі – Полачек) 
(Нар. 1938 р.)

 





 

Полачек Софія Степанівна (дівоче прізвище Сорока) народилася 10 червня 1938 року в селі Стриганці Бережанського району Тернопільської області в селянській сім’ї.

У 1957 році вступає до Теребовлянського технікуму підготовки культурно- освітніх працівників за спеціальністю бібліотекар масової бібліотеки. Далі продовжила навчання в Харківському державному інституті культури, який закінчила у 1968 році за спеціальністю „бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації”. Незабаром переїхала на Закарпаття у місто Ужгород і з 2 січня 1969 року працювала завідувачем читальної зали в Ужгородській районній бібліотеці. З жовтня 1970 працює у науковій бібліотеці Ужгородського державного університету. Тут працює до нині і очолює сектор читальної зали.

Софія Полачек (Сорока) широко відома читацькому загалу не тільки як бібліотекар, але і як поетеса, поет-пісняр. Писати вірші почала з юних літ. Нині С.С.Полачек (Сорока) є автором семи книг.

Пісня „Мої Карпати” (сл. С.Сороки, муз. М. Попенка) була відзначена обласною премією. Софія Полачек також була переможцем і нагороджена Дипломом обласного пісенного конкурсу під девізом „Єдина Україна” у 2002 році за пісню на сл. С.Сороки, муз. В.Гайдука „Благословення”.

Член обласної організації Національної спілки письменників України (2003).

Автор поетичних збірок для дітей: 
 

  

1.Сорока Софія.

А я собі невеличка: Вірші для дітей. – Ужгород : Мистецька лінія, 2003.– 24 с.: іл.

2. Сорока Софія.

Зійшло сонечко ясне: Для дітей молодшого і середнього шкільного віку. – Ужгород: Видавництво „М–Студія”, 2004. – 16 с.: іл.

3. Сорока Софія.

Хатка незвичайна. Поезії. Для дошкільного та молодшого шкільного віку. – Ужгород : Видавництво „Карпати”, 1995.– 20 с. 





 

 

ВІРА ГРИГОРІВНА ФЕСЕНКО 
(Нар. 1947 р.)

 





 

Фесенко Віра Григорівна народилася 30 березня 1947 року в місті Конотопі Сумської області. Закінчила історико-філологічний факультет Кримського державного педагогічного інституту в Сімферополі.

Працювала головним спеціалістом, методистом та завметодкабінетом відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації, а нині – керівник літературної студії „Любисток” районного Будинку дитячої творчості.

Її вірші друкувалися в обласній та республіканській пресі, в альманахах „Перевал” та „Яблуневий цвіт”, в часописах „Краянка”, „Слово”, З вершин і низин”.

Віра Фесенко – автор двох поетичних збірок: „Березнева рапсодія” (2004) та „На семи вітрах” (2006), які вийшли в ужгородському видавництві „Гражда”. Домінантною в поезіях обох збірок є тема любові й добра, відродження духовності, роздуми над змістом життя.

Географія її віршів досить обширна – від славного Конотопа на Сумщині, де авторка народилася, через Крим, де пройшли роки навчання і юності, і аж до судженого долею мальовничого Міжгір’я в Карпатах.

Нині, як керівник літературної студії „Любисток”, опікується юними поетами і прозаїками Міжгірщини, які успішно представляють свою творчість на ІІІ–му обласному зльоті творчої молоді Закарпаття, Всеукраїнських літературних конкурсах „Ідея Соборності України” та ”Вірю в майбутнє твоє, Україно!”, друкувались на сторінках районної газети „Верховина” і літературно-мистецької газети „Сузір’я” – органу Малої Академії літератури і журналістики, були лауреатами всіх ІІІ-х Міжнародних фестивалів юних поетів і прозаїків „Рекітське сузір’я”, в колективній збірці „Любисток”.

Віра Фесенко в своїй роботі активно співпрацює з Міжгірською районною дитячою бібліотекою ім. В.С.Гренджі – Донського. Її вихованці беруть участь в багатьох заходах, що проводяться бібліотекою. Як філолог, журналіст Віра Фесенко підготувала для учнів ряд літературно-музичних композицій, сценаріїв свят, розробки уроків, які друкувалися на сторінках преси та в журналах „Дивослово”, „Все для вчителя”, „Позакласний час”.

В поетичній збірці „Березнева рапсодія” є також розділ для дітей – „Весела перерва”. „Смішинки – веселинки від Івасика та Іринки”. За збірку „На семи вітрах” поетеса нагороджена дипломом І ступеня Х конкурсу ім. Мирона Утруска, що проходив в місті Турка, що на Львівщині.

Віра Фесенко – член Національної спілки журналістів України, відмінник освіти України. 





 

 

ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ГАЛАС 
(Нар. 1957 р.)

 





 

Відомий закарпатський поет. Народився в 1957 році в м. Мукачево Закарпатської області. В 1974 році тут же закінчив середню школу № 1 ім. 
О.С. Пушкіна, а у 1983 році, з відзнакою, – Харківський юридичний інститут ім.. Ф.Е. Дзержинського. Юрист. Довгий час працював у УВС Закарпатської області, а з 1990 року – у виробничих і комерційних структурах краю. Добре відомий в кругах малого і середнього бізнесу.

Його творчий дебют пройшов на сторінках газет „Прапор перемоги” (вона ж „Панорама”), „Молодь Закарпаття”, „Комсомольська правда” та ін. В подальшому багато друкується в періодичних виданнях регіонів України та Росії. Член Національної Спілки журналістів України, автор серії поетичних видань для дітей. Свої твори пише українською та російською мовами. 
 

Основні видання: 

2003

Галас В. Кришталеве джерельце. Поезії – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2003.– 100 с.

Галас В. Острів дитинства. Поезії – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2003. 48 с.

Галас В. Сонячне зайченя. Поезії. – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2003.– 64 с.

2004

Галас В. Золотий промінчик. Поезії – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2004.– 48 с.

2005

Галас В. Зоряна віхола: Поезії – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2005.– 52 с.

Галас В. Сонячна крапелька: Поезії. – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2005.–68 с.

2006

Галас В. Веселий потічок: Вірші для дітей. – Ужгород: Видавництво „Мистецька Лінія”, 2006.– 44 с.

Галас В. Панна бджілка: Вірші для дітей. –Ужгород: Видавництво „Мистецька Лінія”, 2006.– 20 с.

2007

Галас В. Зірка божа: Вірші для дітей. – Ужгород: Видавництво „Мистецька Лінія”, 2007.–32 с. 
 

  

 

  






 

 

ЛАСЛО КАРЛОВИЧ БАЛЛА 
(Нар. 1927 р.)

 





 

Ласло Карлович Балла народився 23 липня 1927 року в с. Павловці (Словаччина). Вчився в гімназіях м. Кошице (Словаччина), Ужгорода і Кішварда (Угорщина). Екстерном закінчив педагогічне відділення в м. Пейчі (Угорщина).

Друкується з 15-річного віку; ще гімназистом редагував молодіжний журнал. Працював директором Закарпатського художнього салону, редактором, ст. редактором, завідувачем редакцій видавництв „Карпати” та „Радянська школа”, літредактором, головним редактором обласної газети „Карпаті Ігаз со”.

Член Національної спілки письменників України з 1953 року. Пише угорською мовою.

Перша книжка поезій „Співай голосніше!” вийшла в Ужгороді 1951 р. Видав більше 50-ти книг – романів, повістей, збірок новел, нарисів, праць з історії мистецтва, художніх перекладів, підручників для шкіл з угорською мовою навчання. Книжки перекладалися українською та російською мовами. Переклав ряд творів української літератури на угорську мову, зокрема В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського та багатьох інших. У 1994 р. видав антологію сучасної української поезії „Зоряне письмо”. Значна частина його творів адресована дітям і юнацтву: повість „Пішті потрібен велосипед”, збірки віршів „Стук-стук, молоток”, „Весняна таємниця”, „Зірки посміхаються” та інші.

Нагороджений орденами „Знак пошани” та „Орден зірки Угорської Народної Республіки з золотим вінком”, Заслужений працівник культури України.

Лауреат Міжнародної літературної премії ім. І.Франка, лауреат премії Літературного товариства Угорської Республіки ім. Лароша Надя. 





 

 

БАРБАРА МИКОЛАЇВНА САЛАЇ
(Дів. прізв. Баран ) 
(Нар. 1926 р.)

 





 

Народилася в м. Ужгороді в робітничій сім’ї. Закінчила Торговельну академію (1945), філологічний факультет Ужгородського державного університету (1953).

Працювала редактором, далі – старшим редактором ужгородської редакції угорських підручників республіканського видавництва „Радянська школа” (1950 – 1988).

Активно друкується у збірниках, антологіях, читанках та інших виданнях для дітей як в Ужгороді, так і в Угорщині, зокрема: „Tavaszi napsutes”, „Kepes olvasokonyv”, „Zsebkonyv”, „Osszel iskolaba megyek”, „Hull a pelyhes”, „Gyermekversek 5-7 eveseknek”, „Nagy verses meseskonyv. I.”, „Nagy verses meseskonyv. II.”, „Negyagy sip – gyermekhangra”, „Iskolaba keszulok”.

Плідно працює у галузі художнього перекладу. Здійснила переклад на угорську повісті „Борислав сміється” І. Франка, новел М. Коцюбинського, В. Стефаника, поезій Н. Забіли, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, Б. Чалого, роману „Жменяки” М. Томчанія.

З російської мови на угорську перекладала твори В. Арсеньєва, С. Маршака, Б. Полевого.

Друкується з 1954 року.

Нагороди: знак Відмінника преси, знак Відмінника народної освіти, медалі ім. А.Макаренка Міністерства освіти України, Ветеран праці.

Член Спілки письменників України з 1980 року. 
 

Окремі видання:
1969

Dondo Dani danaja = Веселі метелики: [Вірші для дітей]. – Budapest–Uzshorod: Mora Konyvkiado–Karpati Kiado, 1969.– 31 old. 
 

1973

Hinta- palinta: Versek, mesek = Забавна карусель: Вірші, казки. –Karpati Kiado. 1973.- 73 old. 
 

1980

Giling – galang csengettyu: Gyermekversek = Чарівні дзвіночки: Вірші для дітей.–Uzshorod: Karpati Kiado. 1980.– 64 old. 
 

1983

Orkodo csillagok: Gyermekversek, mesek, talalos kerdesek = Зіроньки: Вірші для мол. шк. віку.– Budapest-Uzshorod: Mora Konyvkiado–Karpati Kiado, 1983.– 88 old. 
 

1986

Csipkebokor, csipkeag: Valogatott gyermekversek = Шипшина зацвіла: Вірші для дітей мол. шк. віку.–Uzshorod: Karpati, 1986.– 95 old/ Чарівний дзвіночок: Вірші для дітей/ Передм. С. Жупанина; Пер. укр..: В. Басараб, С.Жупанин, І. Петровці, М.Рішко, П.Скунць, Ю.Шкробинець.– К.: Веселка, 1986. – 32 с. Olvasokonyv: a 2. osztaly szamara = Читанка для 2 кл./ Співав.: Ю.Сергійчук. – К.– Ужгород: Радян. школа, 1987. 
 

1987

Magyar nyelv = Угорська мова: [Підручник для 2 кл.] / Співав.: О.Коложварі. – Ужгород: Радян. школа, 1987. 
 

1997

Csillagfoldon jartam = Зоряна мандрівка: [Зб. віршів].– Uzshorod: Intermix, 1997.– 81 old. 
 

2002

Zold erdoben jartam = Я у гай ходила: [Зб. віршів]. – Ужгород: Карпати, 2002. 
 

2003

Gyalogosveny gyalogut: Versek, mondokak, trefak gyerekeknek = Стежинки: Вірші, лічилки, смішилки для дітей.– Ungvar–Budapest: Intermix Kiado, 2003.– 122 old. 





 

 

ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ ПОГОРІЛЯК 
(Нар. 1932 р.)

 





 

Погоріляк Юрій Юрійович народився в с. Широке Виноградівського району Закарпатської області в 1932 році в родині селянина-середняка. У 1947 році закінчив семирічну школу, а у 1951 році – Хустське педагогічне училище і був направлений працювати вчителем математики у Розтоцьку семирічну школу Рахівського району. Після закінчення інституту 6 років працював вчителем математики Буківської восьмирічки, а з 1960 року – заступником директора Широцької середньої школи на протязі 23 років, очолював Широцький консультпункт Виноградівської заочної школи.

Писати почав пізно, але написав немало, видано декілька збірок. Пише вірші, прозу та одноактні п’єси. 
 

1999

Погоріляк Ю. Пам’ять не згасла: Поезії. – Виноградів, 1999. – 83 с. 
 

2000

Погоріляк Ю. Краю мій: Поезії. – Виноградів, 2000. – 78 с. 
 

2002

Погоріляк Ю. Сині гори: Поезії. – Виноградів, 2002. – 58 с. 
 

2003

Погоріляк Ю. Сонечко: Поезія для малят. – Виноградів, 2003. – 38 с. 
 

2004

Погоріляк Ю. Зірки Виногрідівщини: Поезії. – Виноградів, 2004. – 144 с.

Погоріляк Ю. Споглядання вічності: Поезії. – Виноградів, 2004. – 100 с. 
 

2005

Погоріляк Ю. Жовто-гаряча революція: Поезії. – Виноградів. – 2005. – 55 с. 
 

2006

Погоріляк Ю. Дух не вбити: Поезії. – Виноградів, 2006. – 69 с.

Погоріляк Ю. Козацька доля: Поезії. – Виноградів, 2006. – 57 с.

Погоріляк Ю. Любов до Адама: Поезії. – Виноградів, 2006. – 67 с. 
 

Література про нього

Селехман М. Мрія світла і жива, як його серця ніжний дотик // Новини Виноградівщини. – 2005. – 15 березня. – с. 3

Кобадь Н. Презентація „Козацької долі” у рідній школі // Новини Виноградівщини. – 2006. – 28 жовтня. – с. 2

Хланта І. Шляхом самопізнання і утвердження / збірка „Жовто-гаряча революція” Ю. Погоріляка // Новини Виноградівщини. – 2006. – 11 лист. – с. 3 





 

 

ІВАН ЮРІЙОВИЧ ЧОПЕЙ 
(Нар. 1923 р.)

 





 

Іван Юрійович Чопей – народився 7 червня 1923 року в с. Ромочевиця (нині – Залуж) на Мукачівщині в селянській родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а середню – у Мукачівській російській гімназії. Після визволення Закарпаття навчався на курсах по підготовці вчителів, працював у семирічній школі с. Залуж. Заочно закінчив російське відділення філологічного факультету Ужгородського університету (1954). Був директором у кількох сільських школах, з 1961 року – директор Мукачівської школи-інтернету, де працював 23 роки. 
 

1992

Чопей І. Ю. Пахне літо чебрецями. Вірші: Для дошк. та мол шк. віку– К.: Веселка, 1992.– 12с. 
 

1994

Чопей І. Ю. Осінні акварелі: Вірші: Для серед. та ст. шк. віку– К.: Веселка, 1994.– 62с. 
 

1996

Чопей І. Ю. У Лісовому Царстві: Байки: Для мол. шк. віку– К.: Веселка, 1996.– 29с. 
 

1997

Чопей І. Ю. Аудієнція у вовка: Байки і гуморески.– Мукачево: „Елара”, 1997.– 84с. 
 

2000

Чопей І. Ю. Шлях до світла Поезії.– Ужгород: „Патент”, 2000.– 124с.

Чопей І. Ю. Пам’ять про війну: Поезії.– поема, оповідання – Ужгород: „Патент”, 2000.– 112с. 
 

2001

Чопей І. Ю. Березневе сонце: Оповідання.– Мукачево: „Елара”, 2001.– 84с. 





 

 

ІВАН ДМИТРОВИЧ ЩАДЕЙ 
(Нар. 1928 р.)

 





 

Іван Дмитрович Щадей – народився 23 травня 1928 року в селі Нижнє Студене Міжгірського району в сім’ї землероба. Закінчив вісім класів в 1942 році. У цьому ж році поступив на перший курс фельдшерсько-акушерської школи, яку закінчив у 1950 році. В 1960 році закінчив Ужгородський державний університет, медичний факультет, по загальній спеціальності – лікарська справа. Іван Дмитрович пристрасно любить фольклор. Його казки захоплено слухають не лише діти, а й дорослі, бо в них по вінця добра й завжди добро перемагає зло. 
 

1996

Щадей І. Д. Чарівний перстень: Казки. – Мукачево: „Елара”, 1996. – 40 с. 
 

1999

Щадей І. Д. В обіймах пралісів: Легенда. – Мукачево: „Елара”, 1999. – 44 с. 
 

2003

Щадей І. Д. Життєвий шлях. Спогади, статті, поезії. – Мукачево: „Карпатська вежа”, 2003. – 88 с. 





 

 

ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ МІДЯНКА 
(Нар. 1959 р.)

 





 

Петро Миколайович Мідянка народився 14 травня 1959 р. в с. Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Здобувши середню освіту в Хустській школі-інтернаті, продовжив навчання на філологічному факультеті Ужгородського державного університету.

З 1982 року працює вчителем української мови та літератури спочатку в Новоселиці, а згодом в Тисолові Тячівського району.

Публікації перших поетичних спроб припадають на шкільні роки. Перша збірка поезій „Поріг” побачила світ у київському видавництві „Молодь” 1987 р.

Наступні збірки „Осередок” (1994); „Фараметлики” (1991); „Зелений фирес” (1999); „Трава Господня” (2001).

Лауреат Міжнародного літературного конкурсу „Гранослов” (1996), обласної премії ім. Федора Потушняка.

Письменник активно виступає на сторінках престижних видань з культурологічними, публіцистичними, літературознавчими матеріалами, есе та перекладами. Кілька його поезій покладено на музику. Поетичний доробок П. М. Мідянки вміщують поважні антології та часописи як в Україні, так і за її межами. Член Національної спілки письменників України з 1991 р. 





 

 

МАРГАРИТА ВАСИЛІВНА МЕДЕНЦІ 
(Нар. 1953 р.)

 





 

Маргарита Василівна Меденці (дівоче прізвище Матей) – народилася 1953 року в селі Баркасово на Мукачівщині. Закінчила Свалявський політехнікум й факультет журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка, член Національної спілки журналістів України. Друкуватися почала 1978 року в мукачівській газеті “Прапор перемоги” (нині «Панорама»). Перша книжка творів для дітей Маргарити Меденці “Як ведмідь будував дім” вийшла навесні 2000 року у видавництві “Карпатська вежа”. 
 

2000

Меденці М. В. Як ведмідь будував дім. – Мукачево: Карпатська вежа, 2000. – 96 с. 
 

2001

Меденці М. В. Жменька дива світу чарівного. – Ужгород, 2001. – 48 с. 
 

2002

Меденці М. В. Хто в природі – у пригоді. Для позакласного читання з біології. – Ужгород: Патент, 2002. – 88 с. 
 

2006

Меденці М. В. У крокодила новосілля: Вірші для дітей. – Ужгород: Патент, 2006. – 24 с. 


 

 

КАТЕРИНА ВАЙНРАУХ 
(Нар. 1941 р.)

 

 

Народилася 9 квітня 1941 року у місті Берегово. Тут закінчила середню школу і почала працювати бібліотекарем при шкільній бібліотеці. Згодом стала працівником міської дитячої бібліотеки, в якій пропрацювала 28 років і з якої пішла на заслужений відпочинок.

Писати почала пізно. Спочатку вірші для маленьких читачів бібліотеки. У своїх віршах описує красу рідного краю, чарівну природу, гори Карпати, річку Тису. Пише вона не лише вірші, але і казки, загадки та оповідання. Багато творів присвятила своїм онучкам. У 1998 році виїхала до Угорщини, але часто приїздить до Закарпаття. 
 

Її твори:

1. Ecset nelkul fest a nap. – 2001

2. Hegyek tanca. – 2000

3. Poltyos labdi utra kel. – 1997

4. Tancbahirogato. – 1996

5. Legszebb ajandek. – 2001

6. Versek az oszovetseghez. – 2002 


 

 

ЄВДОКІЯ ПАНАСІВНА ПАЦКАН 
(Нар. 1921 р.)

 

Народилася у 1921 році в селі Торговиця на Кіровоградщині в сім’ї сільського коваля. Згодом батьки переїхали в Новоархангельськ, де закінчила середню школу. Заочно навчалася в Кіровоградському педінституті і працювала у Вільшанській школі вчителем мови та літератури, а пізніше – інспектором райвно. Під час війни була членом підпільної групи партизанського загону.

В 1945 році переїхала на Закарпаття. На посаді літпрацівника працювала в Тячівській, а потім у Виноградівській районних газетах, десять років очолює дитячі студії: літературну „Росточок” та образотворчу „Чарівний пензлик”.

Писати вірші почала ще в шкільні роки. Друкувалася в районній газеті, альманасі „Над Тисою”. Поетичний доробок Євдокії Панасівна незначний, але кожен її вірш позначений філігранною відточеністю слова, умілим наповненням в образі чуття і думки. Така досконалість від самого життя, яке авторка нерозривно поєднала з мистецтвом слова, вихованням, тому що все своє життя працювала з творчою молоддю, щедро наділяла дітей скарбами своєї мистецької душі. 
 

1996

Пацкан Є. П. Життя прожить – не поле перейти; Роздуми; Колискова; В кого Ася вдалася?: Вірші // Новини Виноградівщини. – 1996. – 29 червня. – с. 2 
 

1997

Пацкан Є. П. Роздуми; Любо й весело в полі мені; Стоїть верба; Колискова: Вірші // Над Тисою: Краєзнавчий культ.-мистецький альманах. – Виноградів, 1997. – с. 20-21. 
 

2001

Пацкан Є. П. Йде весна над Тисою: Вірші для дітей.– Виноградів, 2001.– 41 с. 

2002

Пацкан Є. П. Зимою в Карпатах; Метелиця; Танець сніжинок: Вірші // Слово.– 2002. – № 1. – с. 26. 


 

 

ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ КУРТАНИЧ 
(Нар. 1927 р.)

 

Любов і повага Петра Куртанича до народної поезії зародилася ще в ранньому дитинстві, яке минуло в мальовничому селі Смерикова, що на Великоберезнянщині. Тут він народився 12 травня 1927 року в селянській сім’ї, здобув початкову освіту. У 1945 році вступив до Рядянської Армії, де прослужив 6 років. Працював на різних ділянках народного господарства, займав відповідальні на той час посади.

Добра пам’ять Петра Куртанича зберегла ще й нині ті щасливі, радісні хвилини, а то й години, коли мама співала йому народні пісні, розповідала легенди, перекази. Але найбільше були йому до вподоби оповідки, які довгими вечорами слухав від старожилів села. Із захопленням відзначає він, що народні казки належать до тих фольклорних перлин, які мають непересічну духовну й естетичну цінність, а їх емоційний вплив і краса не потьмарюються з перебігом часу. Вони вічно чаруватимуть і приваблюватимуть своєю дивовижною красою.

Петро Федорович справедливо вважає, що до казки найбільш чутливі діти. Немає жодного жанру народнопоетичної творчості, наголошує він, який би так захоплював, заколисував, як казка, після якої дитина засинає солодким сном. У записаних від Петра Куртанича казках – „Усі скарби з лісу”, „Сонячне перо”, „Дівчина і чарівний гребінець”, „Батько і три дочки” та інші – оповідач відстоює такі споконвічні народні ідеали, як прагнення до миру, до мирної праці, патріотизм і героїзм, захист Вітчизни від ворога тощо. 
 

ОКРЕМІ ВИДАННЯ

 

1993

Куртанич П.Ф. Плаче дівча за шугаєм...Народні пісні Великоберезнянщини./ Редактор С. Гіга, художник П.Петкі. – Ужгород: Полика „Карпатського краю”, 1993. – 32 с., іл. 

1999

Усі скарби з лісу йдуть: Українські народні казки, записані від Петра Куртанича. Для мол. і середн. шк. віку / Запис текстів, упоряд. та передм. І.В.Хланти; Худож. оформл. М.М.Аронця. – Ужгород: Відкрите акціонерне товариство „Патент”, 1999. – 64 с. 

2002

Куртанич П.Ф. У колисці Тур’ї та Ужа. Легенди та перекази сіл Ужанської та Турянської долин // Зелені Карпати. – 2002. – № 1-2. – с. 82-89.

 

 

    Ладижець, Володимир Іванович

Ладижець Володимир Іванович

 

(17 червня 1924 – 22 листопада 1991)

         Народився 17 червня 1924 року в селі Харківці Остропільського району на Хмельниччині в селянській родині. В цьому краї пройшли його дитячі та юнацькі роки.

         Подальша доля Володимира Ладижця так чи інакше пов’язана з Карпатським краєм. Тут, у мальовничому місті над Ужем, протягом багатьох років він працював на редакторсько-видавничій роботі, головним редактором Закарпатського обласного книжково-газетного видавництва, був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України.

         Перша книжка дитячих віршів „Сопілка” була надрукована в 1953 році. Відтоді окремими виданнями вийшло багато книжок для юних читачів: „Казки” (1955), „Я живу на Закарпатті” (1956), „Герої нашого двору” (1959), „Ой дударі-трударі” (1960), „Ми малята-веселята” (1961), „Біг лисок через лісок” (1962), „Топ, топ, топаночки” (1964), „Я малий собі гуцулик” (1965), „Ой чесало дівча косу” (1967), „Гей, коники, гей конята” (переклад угорською мовою, Будапешт, 1973), „Трембіта” (1974), „Зелен виноград” (1977), „Сонце над Верховиною” (1979) та багато інших. Розповідь про життя і творчість письменника, низка його віршів для дітей та оповідання „Вузлик” включено до посібника „Верховиночка” (2003, кн. І) для загальноосвітніх шкіл за програмою „Література рідного краю”.

         Володимир Ладижець працював і як перекладач, зокрема з угорської, чеської, словацької та інших мов. Твори В. Ладижця перекладено російською, білоруською, естонською, молдавською, осетинською, угорською та іншими мовами.

         Творчість В. Ладижця – для читачів усіх поколінь. Його вірші завчає напам’ять мале дитя, його оповідання читають школярі, романами захоплюються дорослі.

         Він став одним з провідних письменників, які творили для дітей та юнацтва, першим на Закарпатті лауреатом премії ім. Лесі Українки за збірки дитячої поезії „Ластівки з Карпат”, „Орлиный дом” (1985). Його вірші, оповідання, казки й пісні включено до підручників та посібників для навчальних закладів України. Твори В. І. Ладижця є частиною золотого фонду української літератури, а його громадська діяльність і активна громадська позиція – зразком вірного служіння Україні.

         Помер Володимир Ладижець 22 листопада 1991 р., похований на пагорбі Слави цвинтаря Кальварія в Ужгороді.

 

Публікації
Хитрий зуб
Сопілка
Осінь у Карпатах
Дятел
Давно не видно вже стежок
   Дев'ятко, Наталія Володимирівна

Дев'ятко Наталія Володимирівна 
(1983)

   Прозаїк, перекладач, журналіст. Народилася 11 січня 1983 р. у м. Дніпропетровську. Закінчила Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара (факультет Систем і засобів масової комунікації), аспірантуру Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (спеціальність – журналістика).
   Член Національної Спілки журналістів України (з 2000-го року) і Національної Спілки письменників України (з 2006-го року).
   Пише українською і російською мовами.
   Жанри – психологічна проза, фантастика, фентезі, пригодницькі казки для дітей та юнацтва.

Публікації
Стара яблуня
Срібна сніжинка

Утевська, Паола Володимирівна

                                                                          Паола Володимирівна Утевська
                                                                (1911-2001)

    Паола Утевська 14 вересня 1911 року в Одесі в сім'ї скульптора і науковця-хіміка. Закінчила 1925 року трудову школу, 1931 року - робітфак Київського хіміко-технологічного інституту, а 1941 року - філологічний факультет Київського університету. Однак не стала ні хіміком, ні філологом, а пішла на фронт. В травні 1942 року її було контужено та важко поранено. Після закінчення війни Паола Володимирівна була літературним консультантом в «Літературній газеті», потім у журналі «Вітчизна» - друкувала статті, нариси, оповідання та казки. 
    Змалку Паолу Утєвську захоплювало читання і бажання переповідати прочитане своїм подругам. Але не точно, а з вигадкою, зі зміною сюжету. Десь у дванадцять років вона почала віршувати. 
    Перша книжка, написана у співавторстві з матір'ю, під назвою «З чорного золота» побачила світ 1960 року. Це була популярна розповідь про синтетичні матеріали. 
    Відтоді П. Утевська почала писати для дітей різного віку науково-художні та історичні книжки: «Невмирущі знаки», «Вічні мандрівники», «Правда, яка нагадує казку», «Квітковий годинник», «Київські святині». Жила Паола Володимирівна Утєвська у Києві.

Публікації
Оповідання про скляну ниточку
Оповідання про скляну ниточку
Історія фарфорової чашки
Гості з далеких берегів
       Шиян, Леонід Анатолійович

Фейлетоніст. Син письменника Анатолія Шияна, автора відомого роману «Гроза». Працював у редакції знаменитого українського сатиричного журналу «Перець».

Автор книг для дітей: «Про смільчака малого – коника морського» (1961), «Брат Голубого дельфіна» (1962),  «Пригоди Босмінки» (1975)

 

Декілька його творів було надруковано у науково-фантастичних збірках «Позивні Альфи Лебедя», «Знак зодіака» (1965)

 

 

Публікації
Пузанчик пропонує дружбу
Про що розповів Хвостокол
Образились жаби
Ніколи я не плачу!
Коли риби дякують
Загубилася…
Дай поносити!
Веснянки
Білі метелики
   Буцень, Олег

 Буцень Олег Васильович

(1923 — 1966)

Народився 4 березня 1923 року в Києві в сім'ї службовця. У 1941 році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище. Учасник радянсько-німецької війни. Воював на різних фронтах до її кінця, нагороджений медалями.

Писав оповідання про дітей і для дітей. Оповідання звучали по радіо. Друкувалися в журналах «Малятко», «Барвінок», у московських альманахах «Звездочка», «Круглый год».

Переважна більшість книжок Олега Буценя випущена видавництвом «Веселка». Це зокрема збірки оповідань для малят:

«Що розповів калачик» (1959);

«З ранку до вечора» (1961);

«Так чи не так» (1962, 1979, 1983);

«Город узимку» (1963, 1969, 1988);

«Не варто ображатись» (1964);

«Солодкий дощ» (1965);

«Наше відкриття» (1967, 1972, 1977);

«Перші канікули» (1973);

«Підйомний кран» (1988).

Окремі твори друкувалися в щорічниках «Календарик-дошколярик», у збірниках «Перший раз — у перший клас» (1986), «Веселі пригоди» (1985, 1986), «Слово до слова — весела розмова» (1994, 2002).

Оповідання видавалися у перекладі на російську мову («Так или не так», 1973).

Жив у Києві. Помер 11 жовтня 1966 року.

Публікації
Що розповів калачик
Горобчик

Липа, Іван Львович

Липа Іван Львович
(1865-1923)



   Іван Львович Липа (літ. псевдонім Петро Шелест,  Іван Степовик та ін.) –український громадський і політичний діяч, письменник, лікар за фахом народився у місті Керч. Навчався у церковнопарафіяльній школі, потім у керчинській гімназії. Вищу медичну освіту здобув у Казанському та Харківському університетах. Під час навчання став співзасновником «Братства тарасівців», яке поширювало ідеї Тараса Шевченка та боротьбу  за національне визволення українського народу. Після розгрому товариства у 1893 році Івана Липу заарештували. 
    З 1902 року Іван Львович жив у Одесі, займався лікарською практикою, згодом побудував лікарню для незаможних жителів. Він організував видавництво «Одеська літературна спілка», часто друкувався в українських часописах. Згодом був призначений українським комісаром Одеси. Через деякий час переїхав до Києва.
   У період Української Народної Республіки – Іван Липа керував управлінням культури і віровизнання в уряді, деякий час був міністром охорони здоров'я. 
   На початку 1922 переїхав до Львова, пізніше у  Винники. Саме тоді написав новели «Кара» й «Утома», виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом». Іван Липа – автор збірок  «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов», казок «Казки про волю», повісті  «Острови Самотності»,  оповідань, нарисів, віршів.

Публікації
Близнята
      Матола, Микола Омелянович

Матола Микола Омелянович 
(1952–1993)



  Микола (Дионизій) Омелянович Матола народився 8 січня 1952 року в  м. Мукачево Закарпатської області в сім’ї робітника-будівельника.
  Після закінчення школи Микола Матола вступив на філологічний факультет Ужгородського університету, який закінчив у 1974 році.  
  Працював у бюро молодіжного туризму «Супутник», як перекладач, згодом журналістом в обласних газетах та на радіо,  в Товаристві книголюбів, у Закарпатському музеї архітектури та побуту, в українсько-канадському підприємстві «Кобза», багато уваги приділяв громадській діяльності. Писав сценарії телепередач,  був консультантом трисерійного фільму «Жменяки» за однойменним романом Михайла Томчанія.
  Ще зі шкільних років Микола Матола писав вірші, друкувався на сторінках обласної преси. Він багато перекладав – зі словацької, чеської, французької, казахської. За життя видав збірки «За білими веснами» (1979), «Погідний ранок» (1986), «Не сміємо не бути» (1991), «Дозоване повітря»  (2002).
   За збірку віршів «Дозоване повітря» Миколі Матолі в 2003 році було присуджено літературну премію імені Василя Симоненка. 
  Микола Матола всім своїм єством вболівав і боровся за незалежність України, її долю й волю, був істинним патріотом свого краю, держави.

Публікації
У саду
Груша
 Демченко, Галина Олексіївна

Демченко Галина Олексіївна
(1922-1986)


   Українська дитяча письменниця, поетеса, прозаїк, член Національної Спілки письменників України Г. О. Демченко народилася в сім’ї агронома в селі Олександрівка, що на Кіровоградщині. Дитинство майбутньої письменниці пройшло в с. Макіївка Носівського району Чернігівської області.
    У 1949 році Галина Демченко закінчила Київське училище прикладного мистецтва. 
    Працювала художником декоративного ткацтва, потім — в журналі «Малятко».
   З 1953 року Г. Демченко почала друкуватися в періодиці. Вона автор віршів, оповідань та п’єс для дітей.  Друком вийшли її книги: «Малятам» (1955), «Дідусеві казки» (1957), «Загадки та вигадки» (1959), «Оповідання Золотавки», «Квіти-квітоньки» (1960), «Що росте на полі» (1963), «Грачиний суд», «Варвара» (1965), «Скаче зайчик» (1970).
   У 1969 році Г. О. Демченко написала лібрето до опери для дітей «У зеленому саду» (музика А. Філіпенка).

Публікації
Жовтороте обирає ім’я
Живий будильник
Варвара вчить абетку
Гончар, Олесь Терентійович

Гончар Олесь Терентійович
(Біличенко Олександр Терентійович)
(1918-1995)


    Народився 3 квітня 1918 року в селі Ломівці, в передмісті Дніпропетровська у родині Біличенків. У 3 роки після смерті матері його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Кобеляцького району Полтавської області. Закінчив семирічку у сусідньому селі, потім навчався у Харківському технікумі журналістики. З 1937 року активно починає друкуватися у періодиці. У 1938 році вступає до Харківського університету на філологічний факультет. У червні 1941 року Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Після війни завершив навчання у Дніпропетровському університеті. Пише роман «Прапороносці» (1948 р.) Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва. З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952), кіноповість «Партизанська іскра» (1956) та «Перекоп» (1957). 
    Виступав як літературознавець, історик мистецтва, критик. Відроджував українську культуру, мову, довгий час був депутатом Верховної Ради. 
    Помер 16 липня 1995року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
    У 2005 році Президент України присвоїв Олесю Гончару звання Герой України (посмертно).

Публікації
Хто кого водив?
Забіла, Наталя Львівна

Наталя Львівна Забіла народилася 5 березня 1903 р. у Санкт-Петербурзі.
У 1917 р. сім'я переїздить до України і оселяється в невеличкому селищі Люботин (нині Харківської області). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити.
Наталя скінчає прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом.
1925 р. Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. 1926 р. вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».
Видавши 1928 віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням.
Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користувалися збірки «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).
Померла письменниця 6 лютого 1985 р. у Києві.

Публікації
Як Стрибайчик під сніжком помирився з їжаком
Як зайчатко з їжаком грались весело клубком
Хто кого злякався?
Стояла собі хатка
Про півника та курочку і про хитру лисичку
Олівець-малювець
Ластівки
Кульбабки
І в Ясочки є грядка!
Зайчик
Випав сніг
Олівець-малювець

Бичко, Валентин Васильович

Бичко, Валентин Васильович

(1912-1994)

Валентин Бичко — український поет, драматург, автор творів для дітей. Перекладач з литовської літератури. Народився 17 червня 1912 року в Харкові. В 1932 році закінчив Харківський інститут народної освіти. Працював педагогом, в харківській молодіжній пресі, редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь» (1953-1956), редактором журналу «Піонерія» (1957-1959). Перші твори опублікував ще 1930. 

                     За книжки «Благословлялося на світ» (1969) та «Сімейний альбом» (1976) удостоєний літературної премії імені Лесі Українки (1977).

            Також автор літературознавчого нарису «Наталя Забіла» (1963). Писав тексти пісень, лібрето опер: (у співавторстві) опер «Загибель ескадри» (1967), «Мамаї» В. Губаренка (1970), «Перекоп» Ю. Мейтуса, М. Тіца і В. Рибальченко (1939).

 

Публікації
Шкода
Сонечко й Хмаринка
Сварка

Бандуренко, Євген Федорович

Бандуренко Євген Федорович
(1919-1969)


    Народився Євген Федорович Бандуренко (Бондаренко) 1919 року в сім'ї київського чоботаря. Згодом батьки переїхали в місто Бориспіль Київської області, де минули дитячі й юнацькі роки майбутнього поета.
    По закінченні середньої школи, у 1937 році поступив на філологічний факультет Київського університету, звідки у 1939 році був призваний в армію. Учасник Другої Світової війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.
    Після демобілізації жив в Одесі. У 1946-1954 роках очолював Одеську філію Спілки письменників України. Віршувати почав ще в дитинстві. Перша збірка поезій «Мечі і струни» вийшла 1945 року. Видав кілька книжок для юного читача: «Смішні пригоди», «Будьмо знайомі», «Дітям на гостинець», «Кому смішки, а кому на горішки», «А чому б не посміятись?». Член Спілки письменників СРСР з 1946 року.
    Є. Бандуренко вміє поєднувати в своїх віршах для дітей серйозне з гумористичним, веселим. Звідси й прагнення навіть ліричні поезії огорнути серпанком гумору. І цей гумор свіжий, дотепний. На теми, здавалося б, давно опрацьовані в літературі, але осмислені оригінально, в нових ракурсах. Не стало поета 1969 року.

Публікації
Тільки сині
Про те, як батько й мати вкладали Гриця спати
Невдалі лови
Михайлова поправка
Лінива внучка
І схвалили всі хлоп’ята

Гнатове виправдання

 

 

Глазовий, Павло Прокопович

(30 серпня 1922 — 31 жовтня 2004)
український поет — гуморист і сатирик

Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім`ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 р. був призваний служити в армії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни Глазовий навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. У 1950—1961 рр. — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво».

Друкується з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поема “Слався, Вітчизно моя!” (1958), поетичні збірки сатири та гумору “Великі цяці” (1956), “Карикатури з натури” (1963), “Коротко і ясно” (1965), “Щоб вам весело було” (1967), “Мініатюри та гуморески” (1968), жартівлива поема “Куміада” (1969), “Усмішки” (1971), книжки для дітей “Пушок і Дружок” (1957) та “Старі друзі” (1959), написані в співавторстві з Ф. Маківчуком, “Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника” (1958) — у співавторстві з Б. Чалим, “Іванець-Бігунець” (1963), “Як сторінка, то й картинка” (1964), “Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу” (1965), “Перченя” (1966).

Публікації
Пряник
Про Пончика, Батончика та білого слоника
Про Гарбузика-боягузика
Коріння й насіння
Гаряча філософія

Брехунець

Українка, Леся

 

 

Леся Українка

(1871-1913)

Поетеса, драматург, культурний діяч Леся Українка (справжнє ім’я Косач-Квітка Лариса Петрівна) народилася 26 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Її батьки були освіченими людьми, відомим громадськими діячами, мати – відома також як письменниця Олена Пчілка. Під її наглядом Леся здобула всесторонню освіту, хоч не ходила до школи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі : М. Драгоманов (дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі Українки в літературу: в дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватися. Її вірш «Конвалія» у львівському журналі «Зоря», вперше був підписаний ім’ям Леся Українка. Перша збірка Лесиних поезій «На крилах пісень» з’явилася друком у 1893 р. Літературна спадщина Лесі Українки складається з ліричних поезій (збірки: «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки»), поем («Русалка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка»), драматичних творів («Одержима», «У пущі», «Бояриня», «Камінний господар», «Лісова пісня») та багатьох інших.

Померла Леся Українка в м. Сурамі (Грузія) у 1913 році, похована у Києві. У 1970 році, до 100-річчя з дня народження поетеси, засновано літературну премію імені Лесі Українки, якою щорічно нагороджують найкращий твір для дітей.

 

Публікації
«Як дитиною, бувало…»
«Тішся, дитино, поки ще маленька…»

«Літо краснеє минуло…»

 

 

Симоненко, Василь Андрійович

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району, що на Полтавщині, в селянській родині. Вірші почав писати ще з шкільних років. А талант письменника розквітнув в Черкасах, куди після закінчення Київського університету імені Тараса Шевченка в 1957 році приїздить молодий журналіст. Тут він працював в газеті «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої газети». В Черкасах Василь Симоненко пише свої найголовніші твори.

Перша його збірка поезій «Тиша і грім» (1962 р.) і казки «Цар Плаксій і Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки», «Казка про Дурила» (1963 р.). Вже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини – України («Лебеді материнства», «Україні» та ін.). У 1963 році В. Симоненка прийнято до Спілки письменників України.

14 грудня 1963 року, двадцятивосьмилітнім він відійшов у вічність, залишивши нащадкам творчий заповіт – сотні талановитих віршів, десятки новел, оповідань, статей, казок, незавершену п’єсу із студентського життя…

Похований у м. Черкасах.

В. А. Симоненко – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (посмертно) та літературної премії імені Миколи Островського (посмертно). В Україні встановлена щорічна літературна премія імені Василя Симоненка, а на Черкащині – обласна літературно-публіцистична (з 2001 р. - літературна) премія «Берег надії» імені Василя Симоненка.

Його іменем названа вулиця в м. Черкасах та обласна бібліотека для юнацтва. В редакції газети «Черкаський край» створено «Музей В. Симоненка» (2005 р.).

Публікації
Цар Плаксій та Лоскотон
Вона прийшла

Стельмах, Ярослав Михайлович

Стельмах Ярослав Михайлович
(1949 – 2001) 


  Український дитячий письменник, драматург, кіносценарист Ярослав Стельмах народився в Києві в сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс обдарованою з різнобічними інтересами дитиною. В 1971 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, у 1981 році — Вищі літературні курси в Москві, потім аспірантуру. Працював у вищих навчальних закладах перекладачем. Згодом почав писати для дітей. Серед його творів – п’єси «Привіт, синичко!», «Драма в учительській», «Гра на клавесині», «Провінціалки» та інші,  оповідання та повісті: «Найкращий намет» «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера», «Голодний, злий і дуже небезпечний», «Як ми до Генки ходили», «День народження», «Нахаба». Твори Ярослава Стельмаха відзначаються захоплюючим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями героїв. 
  Займався Я. Стельмах і перекладацтвом. Він здійснив майже 50 перекладів драматичних творів. У 2001 році Я. Стельмах став лауреатом премії ім. Лесі Українки за збірку «Голодний, злий і дуже небезпечний».

 

Публікації
Якось у чужому лісі

Костецький, Анатолій Георгійович

 

Костецький Анатолій Георгійович

Анатолій Костецький - відомий український письменник. Народився 6 грудня 1948 року в Києві у родині вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після школи, а мене вчили і в школі, і вдома...» Після закінчення середньої школи навчався в технікумі радіоелектроніки, згодом закінчив факультет кібернетики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.

Дебютував у літературі збіркою віршів для дітей «Джміль про сонечко гуде», за якою вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За повість «Мінімакс - кишеньковий дракон» письменникові було присуджено премію імені Миколи Трублаїні (1986 р.). Крім написання власних книжок, А. Костецький багато перекладав з англійської, німецької та кількох слов’янських мов.

У 80-х роках А. Костецький викладав у Національному університеті ім. Т. Шевченка. Він автор фундаментальних статей з питань мовознавства, а також теорії, історії та критики дитячої літератури.

Працював у видавництві «Веселка» завідувачем редакції літератури для дітей середнього шкільного віку. Редагував дитячий журнал «Барвінок».

Помер 10 березня 2005 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

 

 

Публікації
Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито – здавайтесь!». Розділ 2
Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито – здавайтесь!». Розділ 1
Сонячний зайчик
Про дорослих
Поговорили…
Клишоноге жабенятко
Імена
Бюро знахідок
Бюро знахідок
Батьки-«чомучки»

 

Пчілка, Олена

Олена Пчілка (псевдонім Ольги Петрівни Косач; *17 липня 1849, Гадяч — 4 жовтня 1930) — українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)[1]; мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.
Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886).
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914).
Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс: «Весняний ранок Тарасовий», «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка», «Киселик», «Скарб», «Мир миром», «Кобзареві діти» та ін.

Публікації
У пригоді
Снігир та Щиглик
Метелик
Ігри
Івасик (Дідове оповідання)
Збентежена вечеря
Зайчик
Дрібненькі грушки
Дивна хатка

Гарбузова родина

 

Малик, Галина Миколаївна

Галина Миколаївна Малик
(1951 р.)


    Галина Малик  — відома поетеса, прозаїк, перекладач, лауреат Літературної премії ім. Лесі Українки, ім. С. Феденка, ім. О. Копиленка, ім. Ф. Потушняка народилася 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім’я переїхала в селище Середнє на Закарпатті. Вона гарно вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору. Писати вона почала ще зі шкільного віку. Потім кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки.
    У 1980 році Галина Малик закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету. Працювала у міській друкарні Ужгорода, потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці, у різних видавництвах. Вона почала писати поезію, прозу, перекладала. За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка.    У 2003 році за повість «Злочинці з паралельного світу» - Літературну премію ім. Лесі Українки. У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей «Пригоди в зачарованому місті» (2006) та «Сміятись заборонено» (2005). У 2015 році книжка «Їде грудень на коні» посіла друге місце у книжковому рейтингу «Книжка року-2015».

 

Публікації
Дві зелені жабки
Вам відомо?

Без автора

Публікації
Ясько
Як ворона дітей своїх вивіряла
Черепаха, яка любила говорити
Солом’яний бичок
Миша та жаба
Котеня, що забуло, як треба говорити
Кіт та лисиця
Журавель та Чапля
Дурна ворона

Куліш-Зіньків, Леонід Зіновійович

 

 

 

Леонід Зіновійович Куліш-Зіньків

 

 

 

(1942-2007)

 

 Член Національної спілки письменників України, лауреат премії          ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу „Байка-2001”, лауреат премії республіканської гумористичної газети „Веселі вісті”.

  Леонід Куліш-Зіньків широко відомий дітям, як поет-гуморист не лише на Рівненщині, а й у всій Україні, хоча народився і все життя прожив у селі Кричильськ Сарненського району, працюючи вчителем у місцевій школі. На жаль, тепер ми говоримо про Леоніда Зіновійовича у минулому часі, тому що він помер у 2007 році, не доживши до свого 65-річчя. Шанувальники дотепного слова знають Леоніда Куліша-Зіньківа як автора гумористичних книг для дітей „Горобці про літо мріють”, „Як горобчик рахував”, „Дівонька – круглая голівонька”, „Чого мовчала мишка”, „Тридцять три сороки”, „Колискова від матусі”, „Потіха з кулішового міха”, „Їхав березень на возі”, „Ковтьвертована валюта”.

 

Публікації
Як чубатка в школу ходила
У садочку серед вишень
Тридцять три сороки
Рано і пізно
Написав записку Лис
Муха цілий день дзижчала
Мишка і книжка
Їхав заєць
Грак Шпака пограбував
Біля озера щодня

 

Звуковий аналіз слів.
        Вихователь Марфинець В.І.                    старша група "Берізка" 
                                 Ознайомлюємо з українським віночком. 
                Вихователь Прийма Є.М.        група" Ромашка"                                                           

 

                                                                         Символи України.